Я давно написав ці рядки,
Що від розуму в руки сповзли,
Для моєї душі смітники
Та думок нескоримих вузли.
Не радій, не для тебе вони,
Була муза колись в них своя,
Заримовані тут її сни,
І отрута в рядках цих моя.
Справді хочеш її ти на смак
Скуштувати напившись сповна?
Не найкращий життєвий це знак,
Як стікає щоками вона.
А стікає сльозами завжди,
Що палають на милих щоках,
Не лякайся ти правди, зажди.
Вони грають і в щастя струмках.
Хочеш спробуй чи справді це так,
Може просто я лиш графоман,
Звичайнісінький тільки простак,
А рядки всі нахабний обман.
