Є пісня, наче квітка лісова
В оздобленні росинок перламутрових,
Та я вслухаюсь не в її слова,
Не в голос, а чомусь – в музичний супровід.
Як бережно ту квітку він тримав!
Аж завмирав, коли вона іскрилась.
То спалах, а то пауза німа,
Яка багатозначно говорила.
Він сонцем ненав’язливо ставав.
За мить – доречно обертався тінню,
Аби лиш квіточка була жива
І яскравішало її цвітіння.
Це наче дійство ніжне у раю,
Де ласку і любов печаль не спійме.
І вже не квітку в пісні узнаю,
А жінку в чоловікових обіймах.
