Вони, як всі, хороших ждуть вістей, Жадають щастя і душі польоту. Страждаючи народжують дітей І бігають щоранку на роботу. До них також безжалісні роки, А усміх долі не щоразу добрий. І в них стають старішими батьки, Хворіють друзі і летять за обрій. Вони щоденно в справах не простих Несуть відбиток свого покоління. І зовнішність, як зовнішність, у них, А з серця пробивається проміння. Ви не дивіться пильно їм у очі – Вони не зразу впустять “ перевірку “, А там, де хтось помнеться неохоче, Плече підставлять чи змайструють зірку, Жадану радість відкладуть свою, Без оклику зірвуться у дорогу ! І як зрадіють, що в якімсь бою Хтось вистраждав, отримав перемогу ! Комусь відправлять осяйний привіт, Комусь із серця виймуть колючки… Є люди, без яких погасне світ, Прекрасна раса : люди – світлячки ! Як їм самим не вмерзнути у кригу, Не захлинутись у брудній воді ? Вони в Червону вже попали книгу ! А що вже далі буде..? Що тоді ? © Оксана Осовська
ID: 823103 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 28.01.2019 14:01:43 © дата внесення змiн: 28.01.2019 14:01:43 автор: Оксана Осовська
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie