В благенькій сорочині полем йшла,
Сколола босі ноги об стерню,
Багато розгубила і знайшла,
Аби радіть сьогоднішньому дню.
Вона весь час жила і не жила,
Сам Бог лиш знає скільки пережито,
Напровесні все сіяла поля,
Щоб проростало життєдайне жито.
В чужім лахмітті втратила красу,
Не по дорозі йшла, а за межею,
Чимало мова втратила часу,
Ще суржик часто дошкуляв грижею.
Та вистояла, змила увесь бруд,
Багнюку, ту що родичі вмивали.
Пробила мур черствих сердечних груд,
Щоб мову рідну ми не забували.
Ту мову, що об’єднує серця,
Ту мову, що із Кобзаря говорить
Ту мову – що нам дана від творця
Ту мову – що зціляє й животворить.
Вкраїнська мово - солов’їна трель,
Струмків наспіви і вітрів сонати,
Барвиста і яскрава акварель,
Якій в віках майбутніх процвітати.
31.01.2019
"в чужім лахмітті втратила красу"дуже. дуже влучно. Але я думаю, що не втратила, бо є ми і ми вміємо її облагородити і прославити. Ми вміємо підняти нашу мову до найвищих мелодійних струн. Колись я була на
заробітках в Мурманську і вязала професорам педагогічного університету. Коли я зачитала їм свої вірші про кохання , про природу, то вони сказали: "Ніколи не думали, що ваша мова така мелодійна і красива, ми думали, що це мова базарних баб". Тому ми повинні прославляти її в віршах, писати цею прекрасною мовою і ніколи не цратися її
Вдало та барвисто, Інно! У останньму катрені міститься звертання до мови, яке потребує смислового продовження. Поміркуйте над завершенням гарного твору, поетко...
Це добре! Варіанти віршів, що тут виставляються, не завжди остаточні і потребують редагування, перш ніж побачити світ у друкованому вигляді... А хто не мріє про свою, власну збірочку?! Чи не так?
Гарно!
