Ми любимо тебе, наш інститут,
Як люблять мудру й дорогу людину.
Для нас ти – неповторний і єдиний,
Бо наша стежка починалась тут.
Ковзка, скеляста, без готових східців,
Вона уперто вгору нас вела.
І заодно перевіряла міцність
І сили, й волі. Непроста шкала
Показувала всім, чого ми варті.
Бувало, що й котилися униз...
Та більшість ухопилась за карниз
Вершини. І – дійшла! Життєва карта
Позначена твоїм великим гартом
У кожного з нас, рідний інститут,
Точніше – академіє Охтирська!
Ти біля дому й біля серця близько.
До тебе нам не сплутати маршрут.
В думках його торуємо щоденних,
Бо в стіни ці нас молодість зове.
Вона в запасі тут. В студентських генах,
Як і сонце, не старіючи, живе!
