Ниви золотом серпень укрили,
Загронився лози живопліт.
Колоски долу стебла схилили,
Мовби шепчуть: – Солдате, привіт!
Усміхнувся він – йде вільно далі,
Доки хлине осяяна ніч,
І зірки, мов перлинки печалі,
Засумують мільйонами віч...
Наче привид, іде не озветься,
Бо в селі сторониться людей.
Дітвора з нього гучно сміється –
Безтурботні... Що візьмеш з дітей?..
Надвечір'я вгамовує бризки,
Що здолали криничну глибінь.
Розчиняються сонячні блиски –
В'яло тонуть в озерну гладінь...
Він на березі довго буває,
Осока́ де росою тремтить,
І задумливо вдаль поглядає,
Бо душа неспокійна болить.
Бідолаха, який в те повірив,
Що скінчились жахіття війни
І видіння оскалами звірів,
Не упнуться кошмаром у сни...
Автори:Юрій Шибинський, Сичов Ігор