Розлітались і бентежать твої погляди і коси.
Я вдивляюсь. Ти десь полем ходиш гола, ходиш боса.
І нема в що одягнутись. Не готові твої плаття.
Може десь про них забули. Інші десь були заняття.
А навіщо одягати? Та ж вона і так є гарна?!
Та що ходить, то дитина. А одягнута - вже панна.
Так дитинно, так відверто обіймаєш і цілуєш,
Кожну мрію помічаєш, кожного і кожну любиш.
Як усі тебе чекають, мов якогось свого дива,
В тобі не спадає листя, ти ж не осінь норовлива.
Ось і перша одежина – квіти в тебе на волоссі.
То вже проліски маленькі напросились рано в гості.
о так
дякую
