|
Іруся увімкнула телевізор. Знову Ляшко із трибуни комусь невидимому грізно вимахував кулаком: " Досить дурити людей, скотиняки, ви тут гірше Януковича! Я вам покажу, де раки зимують!"
Як ви мені всі остогидли, вголос мовила Іруся і натиснула на червону кнопку пульта. Екран згас. У квартирі стало так тихо, що чути було, як цокає на стіні годинник. Ось так і моє життя... цок, цок, цок, цок. Нацокало уже тридцять чотири. А я й далі для всіх Іруся. Нікому й в голову не збреде називати мене Ірина Орестівна...
І раптом хтось настирно постукав у двері.
Хто б це міг бути, нікого в гості не чекаю, подумала Іруся. Але встала з канапи й підійшла до дверей. Мабуть, знову свідки єгови приперлися, зараз свої книженції тикатимуть. Ну чому я така слабохарактерна, не можу дати їм відкоша, щоб і дорогу до мене забули. Зараз вони мені зо дві години локшину на вуха вішати будуть, а я киватиму головою...
Але це не були свідки єгови. На порозі стояла повновида незнайомка.
"Це ти Ірина Чайка," - дама не то спитала, не то ствердила.
"Тттак, це я," - з несподіванки Іруся аж почала заїкатися.
"Ну то я до тебе!" Незнайомка рішучим рухом руки безцеремонно відсторонила Ірину й пройшла у кімнату.
Іруся у своїй квартирі почулася гостею. Потьопала за незнайомкою, яка з розмаху гепнулася на диван. Їй здалося, що диван під стокілограмовою вагою чужої тітки застогнав.
Йо-йой, в душі й собі застогнала Іруся. Та я ж іще кредит не віддала, а ця бабега мені софу проломить.
Однак, Іруся була зліплена з такого тіста, з якого виходять люди-м'якушки. Такі індивідууми найбільше у світі бояться когось образити, навіть того, хто на це заслужив.
"З тебе тисячка! " - сказала громовим голосом тітонька. І тицьнула перепудженій Ірусі пляшечку із якоюсь каламутною рідиною.
"Я ще не допила попередню пляшку "Гербалайфу", - промямлила Іруся, в мене ще... Але не договорила, бо незнайомка гиркнула на неї: "Який ще такий гербалайф? Теж мені гербалайфниця знайшлася! Це сироватка правди! Двадцять крапель на стакан води й життя твоє зміниться докорінно. Давай тисячку, бо в мене таких, як ти ще багато..."
І тут Ірусю осінило. Це ж вона в інтернеті прочитала оголошення: "Якщо хочеш докорінно змінити своє життя, зателефонуй за номером 326 - 548-921." У той день настрій був, як мовиться, гірше нікуди. І вона зателефонувала. Уже й забула. А вони - ні. Не забули. Прислали цього генерала у спідниці, спробуй віднєкайся.
Боже, яка я безхребетна, яка я м'якушка, - картала себе в душі Іруся, але витягнула із сховку тисячку і віддала дебелій тітці. Та хай бере і швидше з хати ступається.
Кремезна тітонька похукала на купку грошей, поляскала ними себе по колінах, по грудях, що були як два чималенькі цеберця. Щось задоволено пробормотіла і, ані тобі до побачення, ані тобі бувайте здорові, пішла туди, звідкіля прийшла.
Іруся покрутила в руках пляшечку, відкоркувала, понюхала. Рідина пахнула кислим молоком. "Ну що ж, мушу спробувати, - вирішила Іруся, - Не пропадати ж грошам, які так тяжко відкладала на чорний день. Двадцять крапель у стакан води. Гірше, як є уже не буде." В голові запаморочилося...
... "Ти чого спізнилася? Що собі дозволяєш? - строго спитала Ірусю особиста секретарка Ананія Митрофановича Лариска, - Шеф, як хмара. Зараз тобі перепаде на горіхи. Сто відсотків, що премію зніме."
"Ну, ну, це ми ще побачимо, - з легкою іронією в голосі відказала Іруся і багатозначно глянула на Лариску, - А ти давно в гінеколога була?"
"Чого б це мені по гінекологах ходити? Я здорова," - хіхікнула Лариска.
"А тому що, хто крутить любов із шефом, то має великі гінекологічні проблеми. Американські вчені це дослідили. Не читала? Капут тобі, криска, капут!"
У Лариски з несподіванки з рук випала губна помада. Якраз хотіла підмалювати губи. А тут таке... Бунт на кораблі. М'якушка сказилася. Трансформувалася за один день у цілушку. Та сама Іруся, яку ніхто й не думав по батькові кликати, на якій хоч воду вози, копнула ногою двері і як фурія залетіла у кабінет шефа.
"Стерва!" - у спину Ірусі, як каменем ще встигнула кинути Лариска. Іруся ще зачула це слово, засміялася і твердим кроком зайшла в кабінет Ананія Митрофановича.
Шеф, людина невеликого розуму, але великих амбіцій обіймав посаду начальника юридичного відділу завдяки своєму шваґрові - голові райдержадміністрації. Вже давно під Ананієм Митрофановичем фотель хитався. Але шваґро, як-не-як - шишка, слово й в області має!
Ананій Митрофанович нервово перекладав із купки на купку якісь папери. Але в думках був далеко. Вчора він дав маху, забув вдома телефон. Дружина прочитала "есемески" від Лариски. Ой, що то було! Який дебош вчинила! І графин з водою в голову запустила, і сорочку на нім порвала, і кулаками над головою махала. А що найгірше - обіцяла братикові все розповісти. Копне з посади, ой копне, що аж закуриться...
Злість Ананій Митрофанович завжди зганяв на Ірині, яка працювала у відділі юрисконсультом. Ця м'якушка голову опустить й ані слова у відповідь. Такий собі м'ячик для биття.
"Заходьте, заходьте Ірино. Як завжди, спізнюєтесь, як завжди, першою з роботи втікаєте, - розпочав нову пісню на старий лад Ананій Митрофанович.
Іруся усю "лекцію" вже знала напам'ять. Зараз почне: і це не зробила, і це не виконала, і нечупарна, і незугарна, і як добре, щоб її на цій роботі не було...
Усміхнулася, як гладіатор-переможець і почала першою. Висказала у вічі шефа, які були, як в здохлої риби усе, що накипіло за стільки років. І про самодурство, і про некомпетентність, і про алкогольні збочення в робочий час, і про хабарі. І про Лариску, звісно, не забула.
"А тепер можете мене звільнити, нешановний Ананіє Митрофановичу. З цього болота радо піду." І гримнула кулаком по столі. Гримнула так, що кава вилилась на папери, почала скапувати шефові на штани. Але Ірусю це вже не обходило.
" Та ти *** стеррррва!" - обличчя Ананія Митрофановича від злості стало пурпуровим.
"Ага, *** А ви думали, що все життя мовчатиму..."
Лариска ледь встигла відскочити від дверей, під якими підслуховувала усю розмову. Перелякано глянула на веселу Ірусю.
... Коли Іруся хотіла вирішити якусь надважливу справу, то спершу бралася за прибирання. І зараз з ентузіазмом взялася до роботи. Вимила вікна, витерла порох, перетерла посуд. Уже закінчувала пилососити в коридорі, як відчинились двері і зайшов він. Її Віктор.
З Віктором багато років у неї були незрозумілі стосунки. І не покидав, і заміж не кликав. Іруся декілька разів легенько натякала, мовляв, заміж хочу, дітей хочу... Але все дарма. Як у пісні: ходити - ходив, любити - любив, а от сватів не засилав.
- Ірусь, що у нас на вечерю? - з порога запитав Віктор.
- А віднині немає ніяких нас. І вечері для тебе у цьому домі нема! Ключі на стіл. Сумку з речами в руки й на вихід!" - скомандувала голосом, який не допускає заперечення, Іруся.
- Яка тебе муха вкусила. Я голодний, як вовк. Ірусю, ну що за дурні жарти...
Віктор, наче господар зайшов у кухню, підняв кришку великої каструлі, де уже доварювався борщ.
- Ти не зрозумів? На вихід!
О, яке невимовне блаженство було сказати йому, оцьому самовпевненому нарцису все, що накипіло за стільки років.
- Та ти, та ти, Ірусю, як виявилося,стерва, - закліпав з несподіванки Віктор.
- Ага, *** А ти не знав? От тепер будеш знати. І я більше жодного дня свого життя тобі не віддам. Вимітайся!
... "Ірця, ти вдома?" Сусідка Юлька взяла собі за моду ходити до Ірусі, як до магазину. Ще півбіди, коли б то було вряди-годи. Так ні, щодня ходить на позички. То їй солі забракне, то цукру, то соди, то муки, то олії, то сірників...
- Я - вдома! Що на цей раз тобі треба? - голосом злої директриси школи спитала Іруся.
- Та от мій Миханцьо сирничків захотів. Чи, бува, в тебе у холодильнику не завалялось грудочки сиру? - масненьким голосочком спитала Юльця, - Так лінь в магазин йти, на дворі такий противний дощ...
- Ах, Миханцьо сирничків захотів? Ліньки в магазин сходити? А сто доларів коли віддаш, які три місяці тому на три дні позичала? Чи ти думала я вже забула?
Сусідці Іруся пригадала все: і сіль, і цукор, і соду, і муку з олією...
- Та віддам я, віддам. Все віддам, - перелякано белькотіла сусідка. А я й не знала, що ти так можеш сваритися... Виглядала, як аньолик, а насправді ти - стерва.
- Ага, я - *** І відтепер такою буду завжди. І для всіх!
Сусідка кулею вилетіла з квартири.
Іруся увімкнула телевізор. Якраз йшла кримінальна хроніка. І раптом на весь екран показали портрет дебелої тітоньки, яка продала Ірусі "сироватку правди". Журналіст просив усіх, кому хоч щось відомо про аферистку сповістити про її місцезнаходження у міліцію...
От тобі й сироватка правди, - засміялася Іруся. А на мене подіяла.
... Іруся прокинулася вдосвіта від телефонного дзвінка.
-Алло, слухаю. Говоріть.
- Ірино Орестівно, це Ананій Митрофанович. Я все розумію. У всіх буває поганий настрій. Але дуже прошу, повертайтесь на роботу. Вам уже й премія нарахована. І, до речі, є мій наказ про призначення вас на посаду першого заступника. Відтепер усе буде по-новому. Ми ж одна команда, - голос шефа був таким лагідним і масненьким, ну от хоч зараз на хліб намащуй, - Сьогодні ще можете відпочивати. А от завтра чекаємо на роботі. До побачення, Ірино Орестівно.
- Я подумаю над вашою пропозицією, - твердим голосом відповіла і вимкнула телефон.
Уже допивала каву, коли у двері хтось подзвонив. На порозі стояв Віктор. З великим букетом троянд.
- Можна зайти?
- Заходь, - наче й байдуже сказала Іруся. Але насправді її душа радісно затріпотіла.
- Я подумав і зважився попросити твоєї руки. Кохана, я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Ми ж стільки років разом. Ну як мені без тебе...
Віктор простягнув букет і маленьке пуделочко в якому була омріяна обручка.
- Іруся, я тут тортик спекла. Чуєш, такий вдався смачний, ось тобі половинку принесла, а сто доларів я віддам, завтра й віддам, - сусідка переступила поріг. І аж сплеснула руками, - Та тут весілля намічається...
... Як добре бути стервою, - подумала Іруся. І від щастя засміялася...
ID:
839762
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.06.2019 14:22:39
© дата внесення змiн: 23.06.2019 14:22:39
автор: ОксМаксКорабель
Вкажіть причину вашої скарги
|