Спостерігала, як він спить.
Сиділа, підібгавши ноги,
В його сорочці (щось знобить!).
Цей запах... Диму і тривоги.
Її тривоги. В ній ріс страх:
А як помститься за насмішки?
Вона сама сюди прийшла,
Але до того гралась в кішку,
В манірну дівчинку, у цирк,
На задніх лапках там собачки.
Та вовк не пес. Він вільний звір –
Не буде жити на подачках!
Вона любов його пила
І тут – зненацька полюбила.
Не розуміла, як могла
Так зневажати ніжність й силу.
Складний на вдачу, важко – так!
Рабом і хлопчиком не буде.
Зате він чесний й не слабак
І щиро, вірно її любить.
Чи любить ще? А раптом ні?
І ранок прийде, наче вирок?
...Всміхнувся він комусь у сні
Так по-дитячому наївно.
А може все-таки втекти?
Як Попелюшка, в черевичку
Однім. Взуття ще півбіди –
Десь подівалася спідничка.
Торкнувся злегка довгих вій
Промінчик ніжний, як цілунок.
От же ж нахаба! Розбудив!
Вона і дихати забула.
Всміхнувся: - Снилась ти мені, -
Неголосно додав: - Залишся.
- Залишитись? Сьогодні? – Ні.
Завжди тут будь, - сказав ще тихше.
Старнеький вірш
чесний
гарний душевний твір 
