Спадала у грань лісова тиша,
Збігала блискавично, мов миша.
Сповнялась на кожну клітинку,
На кожну піщинку й краплинку.
Захопила собою весь ліс,
Заглиблення гучних, тихих сліз.
Нахилом своїм обіймала
І ніжним дотиком займала.
Зоряне сяйво то пестить, то сушить
І хвилястий масив натиском ворушить.
Суцвіття застигло у коливанні звуків нечутних
І ніби поснуло в очікуванні вражень відчутних.
Між проміжками тінь та світло гуляють
І непримітно штрихами застеляють.
Земля тішиться легкою складністю первинного храму
І напоює міццю цю прекрасну, живу панораму.
Крутиться ця гармонія мінлива,
Схилами стійка, схилами вразлива.
Здається: її ніщо вже не порушить,
Та вічність усе знесе або зворушить.
04.08.2016
