Сльоза дитини?* Господи, прости! Та світ її в стотисячне не вартий. Дітей ростити – подвиг не простий, Допоки не посадиш їх за парти, Допоки не почнуть своє життя – Пізнаєш всі етапи самозречень. А хтось накине оком на дитя – Зведе його до засобу, до речі. Чому, за що? Бо влучило в симптом Прислузі зла, позбавленого тіла. І доля почала свій другий том – Двотомник бо писати захотіла. «Ми знаємо, що світ лежить во злі» * – Насильство, голод, збочення, хвороби… Мольби про помсту чутно із землі, Та вільний той, хто зло невпинно робить. Сльоза дитини. Боже дорогий! Коли сама відправлюся за нею, І Янгол стягне всі мої борги, Я відповім, не буде то брехнею. І от, коли я врешті відповім За всі гріхи, й мене пропустять вище, Завмерши перед сяянням Твоїм, Вже я спитаю – Господи, навіщо? © Марґо Ґейко _____________________ *Ф. Достоєвський *1 Іоанна 5:19
ID: 842886 Рубрика: Поезія, Філософська лірика дата надходження: 23.07.2019 21:52:45 © дата внесення змiн: 23.07.2019 21:52:45 автор: Марґо Ґейко
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie