Немає сенсу і немає сили
Губитись у минулому щораз
Немов у птаха – перебиті крила
І на падінні зупинився час
І на окопах спотикнувся вік
Почався з воєн і звихнеться ними
Скупа надія що не світовими
І не зміліють русла серць і рік
Бог – одинокий чоловік
У нашому мирському світі
І порожніють його сіті
Там ані риб ані людей
Там лиш абстракції ідей
І сни і марева і вітер
І дрібка кириличних літер
Для східних Європ емпірей
Для ранків для днів і ночей
Свої там відтінки і фарби
Для Шляху Чумацького гарби
Немає там тільки очей
Щоб оминуть вибоїни й ямú
Апостоли вічного жаху
Ми дім з протікаючим дахом
У повінь ковчег із дітьми