Тихо не розказати, мовчки не піти.
Звуки душі, ще вчора перестали звучати.
І знову дощ, і звичну маску одіти,
по місту, де вулицям вже нічого сказати.
Там темрява живе у світлі, і чужії тіні.
Їм не відомо все , що знаєш лише ти.
Там спокійно, думки в постійному мерехтінні,
І запитань багато, але краще просто йти.
Голосно не промовчати! Слів потрібних нема.
День та ніч, свої мінятимуть пластинки,
Сотню секунд, меланхолії сказали дарма.
А марево щастя, втретє розбилось на частинки.
цікавий вірш
дякую
