Донечці Маргаритці з полону.
Навкруг як воля стане духмяніти,
Я Батьківщину жадібно вдихну,
Мов кисню чистого, жду в кожній миті,
Не полоненим дома як засну.
І як мене ти стрінеш на порозі,
Лиши́м розлучення позаду ті,
Минуть чекання в незнанні́ й тривозі,
Розлук не буде згодом у житті.
Ласкаво обніму тебе, рідненька.
Ти доню, – найпотрібніша моя,
Мов золоті промінчики, світленька,
Заради те́бе повернуся я.
Питання Маргаритонька зготує:
– Татуню, чом так довго й де ти був?
Мені хтось інший іграшки дарує,
Чи вже мене́ не любиш і забув?!
– Не розлюбив я, згадував в неволі,
Бо ти наза́вжди в пам'яті моїй.
Пробач, що випало таке на долю,
Не зміг нічо́го я змінити в ній!..
Коли запахне воля без упину?
Коли вдихну родинний край чудни́й?
Коли?! Коли?? В яку значну хвилину?
Не бранцем стріну ранок осяйни́й!?
Оригінал.
Когда запахнет в воздухе свобода,
Я полной грудью родину вдохну,
Любимый край в любое время года,
Хочу уснуть я дома, не в плену...
Когда меня ты встретиш на пороге,
Разлуки срок оставим позади,
Пройдут от неизвестности тревоги,
Не будет расставаний впереди.
Я обниму тебя моя родная,
Мой милый, самый нужный человек,
Моя родная, дочка золотая,
Ради тебя пришел я в этот век
Где был так долго, папа? Рита спросит,
Ты почему ко мне не приходил?
Игрушки кто то мне другой приносит,
Меня наверное ты разлюбил?
Не разлюбил тебя моя родная,
И о тебе я никогда не забывал,
Прости что выпала судьба такая,
Прости что ничего не поменял.
Когда запахнет в воздухе свобода?
Когда я свою родину вдохну?
Когда? Когда? В какое время года?
Когда я утро встречу не в плену?
Написано в полоні
Паплінський С
