Біліло - зима забирає своє,
Боліло (із цим вже нічого не зробиш).
Ти міцно в долоні стискав все, що є,
На зламі епох і усіх середовищ.
Ти крапля, тобою напились колись,
Ти світло (показував іншим де тіні).
Твої передбачення недозбулись,
І ось: ми на зламі маршрутів і ліній.
Ти просто Людина, і це - головне!
Таких (імовірно) ніколи не буде,
Уся метушня непомітно мине,
А ти наче вічний, тебе не забудуть!
«Сьогодні» для когось - забуте «колись»,
Усе повертається силами часу.
Так хочеться, щоб ми для когось збулись,
Як сни, що збуваються (хоч не одразу).
Ми хвилі: нас тисячі й тисячі йдуть,
Щоб миттю розтанути й зникнути (наче).
Людину завжди обирають за суть,
А не за обгортки, і маски, тим паче.
