Вже вечоріє, сонце йде до сну,
Вмикаю світло - ожила кімната…
Беру блокнот, бо довго не засну,
Дивлюсь на тонку стрілку циферблата.
Вона не йде, вона кудись спішить,
Я кожну мить фіксую у блокноті.
А її темп чомусь мене страшить,
Вона спішить завжди на повороті.
За миттю мить, а це ж моє життя,
Куди спішиш? Сповільни хід хоч трохи.
Недавно був я ще малим дитям,
А вже життєві сам пишу уроки.
Я чую цокіт, стрілку не спинить,
Вона когось неначе доганяє.
І кожний цокіт – це життєва мить,
Що вже назад ніколи не вертає.
Супер!!! 
