Націлився потяг, до рідного краю.
До рідного дому, де юність пройшла.
Цінніших доріг, я, мабуть не знаю,
Як ті що ведуть мене до села.
Заїду в село, вдихну повні груди
І хвилею вдарить мене ностальгія,
Я б, мабуть не їхав би звідси нікуди.
Залишитись вдома — ось моя мрія.
Але певні речі виштовхують з дому,
Та змушують часто з селом розставатись.
З роками, я вже зрозумів аксіому —
Я їду, щоб знову назад повертатись.
Тут літо тепліше і зими біліші,
Ну і взагалі інакша природа.
Тут можна спокійно послухати тишу.
Лягти серед поля відчувши свободу.
Йому вже не раз пишу я вірша.
Щоразу радію і сплю, як дитина.
Кайфує тут завжди моя душа.
Це місце по право зову батьківщина!
