|
- Привіт, Господарю. Я так давно тобі служу. І пам'ятаю, як ти мною радів, коли ще зовсім цуценям взяв мене в моєї мами. Вигулював, хвалився перед друзями, перд дівчатами, брав на футбол, катався в метро, ходив зі мною в цирк, хоч там, з такими як я, не пускали. Ледь не що року купляв все дорожчі ошийники. Ти ніколи на мене не ображався, навіть тоді, коли я грався і чинив безлад в хаті, ти усміхався, та все прибирав. Ти ніколи не підвищував на мене голосу, навіть тоді, коли я переплутав пульт з кісточкою. Чи коли я ховав ключі від квартири, ти ж не злився ані трохи, а із захопленим виразом на обличчі шукав, наче твій улюблений персонаж - Шерлок Хомс. Я ніколи не бажав, щоб ти йшов на роботу, тому що так хотів з тобою гратись. Ти що ранку чистив мені зуби, і йшовши працювати, прощався мов з дитиною, та повертався завжди із сюрпризом. У моїм «хатнім містечку» це вже п'ята качка і шоста іграшкова кісточка. Та мені було приємно ще одній, що ти приніс.
Ти заради мене кожні Божі ранки сварився із дружиною. І на її слова: «Собаці не місце в хаті», жартував, що вона не розуміє «Це не собака - це справжній друг». Ми разом сиділи біля телевізова і вболівали за "Динамо". Ти ні разу мене не проміняв на зустрічі та гучні гулянки з друзями, і взагалі, ні на що мене не проміняв!
Час змінює життя. Я вже не той. Підводить зір, вже не той нюх, і не ховаю рукавиці, чи носки під диван. Та в мене серце, вдячність й дружба ті самі. І я, ніколи не залишу, тебе на одинcі!
Видужуй господарю. Видужуй. Я чув, як лікар сказав, що в тебе дуже важкий стан, ти в комі. Та я впевнений, що все буде гаразд.
Я сумую за твоїм голосом, за твоїми руками, які гладили мене. За нашим кросом, як ми змагались хто швидше. Хоч я завжди вигравав, та знаю, що ти мені піддавався. Давай продовжувати жити, як колись! Господарю, ти лише відзовись, і ми знову будем молитись до Господа, та дякувати йому!
Ти памятаєш, як вчив мене молитись, а я сідав біля тебе і теж складав лапи. Ти навчив мене ще не всього, тому маєш ще навчити. Прокидайся лиш, господарю, не спи! Я так вдячний, твоїй дружині, що домовилась з лікарем, про те, щоб я міг бути біля тебе...
Собака давненько вже не спав, згадував, як добре було раніше. Пригадував все до дрібничок, і на господарів голос так чекав, немов дитина на маму. Але поклавши голову на лікарнянне ліжко вчителя фізкультури все ж таки, від туги задрімав. Та навіть не міг припустити, що коли прокинется, то його господар вже буде розповідати медсестрі про свого вірного друга!
- Це найщасливішша мить в житті, прокинутись коли тебе чекають, - невиразно, та з маленькою й ледь помітною посмішкою, через місяць після коми, промовив чоловік. Він оглядався по усіх кутах кімнати. І коли очі опустив на свою тумбочку, то побачив минулорічне фото, де домашній, цей, улюбленець відверто всівся на його руках...
Тут і собака прокинувся: « Господарю, Господарю», не стримався він і вистрибнув на ліжко та язиком облизав йому обличчя, «Ти зі мною знову! Ох, як би я хотів мати руки, я б зараз так тебе обняв. Але нічого своїми лапами я теж зможу! Я знав, я знав, що ти не хочеш йти до іншого світу, томущо там небуло б мене». Ніби говорив своїм поглядом чотирилапий. А тоді поклав на серце чоловіка лапу й тихенько загавчав: «Я буду завжди з тобою, Господарю»!
ID:
864775
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.02.2020 12:02:41
© дата внесення змiн: 14.02.2020 12:03:05
автор: Володимир Український
Вкажіть причину вашої скарги
|
