Знов запахло повітря попелом, і кривавими стали шляхи,
Біль і стогін людей знедоленних у прокльонах сліпої орди.
Не піднімуться в небо голуби, не почути дитячий сміх,
Крізь руїни будинків згорених лишень стогін і горя крик.
Як колись все це має скінчитися,
У життя завжди власний плин,
Проросте у землі насіннячко,
Журавлів підійметься клин.
Нас тепер не поставлять навколішки, а ні смерті обійми лихі,
І не зради падлюк юродивих, і не підлої гори брехні.
Надто довго кати московськії гартували нам волю й міць,
Переможемо нечість, й з Господом пом'янемо відшедших в вись.
Як колись все це має скінчитися,
Та у всього є власна ціна,
Проросте у землі насіннячко,
Тільки шрам цей на все життя.