А я зітхатиму тобі верлібрами
у спину по́ночі -
бліді епітети пестливо скотяться
уздовж хребців
і проростатимуть на скронях срібними
в нуль-нуль за Гринвічем,
стечуть сльозиною і заколосяться
вінком рубців.
А я вплітатиму тобі метафори
поміж ключицями,
тремтливо пальцями рядки торкатиму
уздовж плеча -
і поцілунками зростуть анафори
рум'янолицими,
крапка́ми й комами слова кохатиму
у тих очах...
А я вдихатиму п'янкими римами
твої обітниці -
живими нотами вони бринітимуть
на струнах слів...
Тобою снитиму ноча́ми сивими,
немов самітниця,
і знову прихистку в тобі шукатиму
для власних снів...