Як лист вербички молодої,
Що вітер злісно обірвав
І кинув в річку та з водою
У даль незнаєму погнав, –
Пливу собі. Ріка моя – життя,
По ній пливуть і квіти, і сміття.
Раз запитав я у води:
– Скажи, ти звідки притекла?
Вона сказала: – З-під гряди
Камінних гір я утекла.
– Куди ж біжиш? – Тепер біжу на спад
До моря синього. – Вернешся ти назад?
– Мені закон – коловорот.
Пливу я з моря в океан
І звідти йду на поворот,
Коли підніметься туман
І ляже ніч. Лечу мерщій туди,
Де потечу рікою з-під гряди.
Як лист вербички молодої,
Що вітер злісно обірвав,
І я пливу вслід за рікою,
Котру життям хтось там назвав.
Несе вона і квіти, і сміття...
А ти скажи, вернешся знов, життя?
Алесь Гарун
Як ліст вярбінкі...
Як ліст вярбінкі маладой,
Што вецер злосны адарваў
I кінуў ў рэчку і з вадой
У даль няведаму пагнаў, —
Плыву сабе. Рака мая — жыцьцё,
Па ёй плывуць і кветкі і сьмяцьцё.
Я раз спытаўся у вады:
— Скажы, адкуль ты прыцякла?
Яна сказала: — З-пад грады
Каменных гораў уцякла.
— Куды ж бяжыш? — Цяпер бягу над спад
У мора сіняе. — А вернесься назад?
— Над мной закон — колазварот.
Плыву я з мора ў акіян
I стуль зьбіраюсь ў паварот,
Калі узьнімецца туман
I ўзьляжа ноч. Лячу хутчэй тагды,
Цячы ракой з-пад горнае грады.
Як ліст вярбінкі маладой,
Што вецер злосны адарваў,
I я плыву сваёй ракой,
Жыцьцём якую хтось назваў.
Нясець яна і кветкі і сьмяцьцё…
А ты ж скажы, ці вернесься, жыцьцё?
