О ці яскраві та незнані вогники.
Вони чи то спалахують, чи то зникають в далині.
Їх неможливо покласти на столики.
Вони зародилися десь там, в оглушливій глушині.
Вони, мов промені, чарівні й барвисті
Так грають імпульсами кольорів,
Такі, як спалахи, чисті та іскристі,
На віддалі річок, озер, морів.
Вогники. Вони вразливі та блискучі.
Вони з'являються то тут, то там.
Котрісь геть тьмяні, а котрісь такі сліпучі.
Дарують сили й натиски світам.
Вони вібрують у голові, в душі, на кінчиках пальців.
Вони, мов спектри світла, мерехтять в очах.
Вони біжать майже беззвучно чи ловлять сонячних зайців.
Вони є блисками невловимими в ночах.
Такі вони ‒ вогники ‒ незримі сполуки,
Потайні, мінливі й неповторні,
Переплітають звичні зустрічі й розлуки
І такі, як золото, коштовні.
03.09.2017
