Із збірки "Срібна місячна доріжка"
Минулої ночі зустрілись ми в сні, молодими,
На старті життя, не пізнавши ні втрат, ні жалю,
А зараз мій час підганяє тихенько годинник,
Мина ніч осіння,
а я все не сплю, і не сплю.
Шугає, мов птаха, жива розтривожена пам'ять,
Шукає причини в осінньому сумі небес,
Розправивши крила, летить над землею з вітрами,
Надіється вкотре зустріти, впізнати тебе.
А мудрість життєва шепоче:
- Спинися, спинися,
Вітри і сніги замели, зарівняли сліди,
Чого ти шукаєш?
Отямся, на землю вернися.
Літа промайнули, і ви вже обоє не ті,
Навіщо твій клопіт? Живи у реальному світі,
В минуле нікому іще не було вороття...
. . . . . . . . .
У вазі пелюстками плаче зів’ялена квітка,
Годинник часу відміряє краплини життя.
05.2013
