Де слово зірками злітає з небес,
Де пахне житами квітуча земля.
Де символом віри – освячений хрест,
Калиною мова розквітла моя.
Співучий народ, в нього дивні пісні,
У всіх вишиванках є рідні слова…
Ця мова, як сталь гартувалась в вогні,
Вона і тепер, наче квітка - жива
Ви вслухайтесь в думи - співає кобзар…
Душа, наче пташка, у грудях тремтить.
Бо думи летять і летять, аж до хмар,
А серце заслухалось… Стихло й мовчить…
Шануйте, лелійте, вона наша кров,
Без мови ніколи не буде народу.
Коли буде мова, то й буде любов,
І будуть найкращі дівчата на вроду!
