Я украв тебе на світанні,
Коли ти дуже міцно спала,
Я украв всі твої чекання,
Я украв сни, в яких ти літала …
Я украв тебе пізно ввечері,
Коли ти за кимось зітхала,
І ми зірками засліплені
Раптом в це небо упали …
Я украв. У прямому значенні.
Ти мене у цю мить не чекала.
Може, у тебе побачення?
Ти когось з тої зірки гукала.
Я украв. Ось такі звинувачення.
Злочин має свої аргументи.
І не прошу за це я пробачення.
Тут не платять за злочини ренти …
Ми тепер ось у цьому трикутнику.
Де сьогодні аж сліпить від променів.
Ти киваєш своєму супутнику.
Вибухаючи вся аж до коренів.
А над нами велика зірка.
І чомусь багряно-червона.
І моя найдорожча жінка
Знову в вогні безборонна.
Я украв. Тож тепер тікатиму.
Разом з нею, не озираючись.
І ніколи більше не братиму.
Я планет з небес не питаючи …
За крадіжку мене каратиме,
Буде все холодним і чорним,
У в'язниці довго не спатиму,
Утішатимусь місяцем повним.
Я цього спокійно чекатиму,
Все-одно, що тепер на обрії,
Може, щось у ці дні писатиму.
Що за безлад ці місячні колії?!
Але потім чомусь повернулася,
І забрала навіки з собою,
Що з того, що мене позбулася,
Ні для кого не була такою …