Я з вітром говорила на світанку,
Він слухав мій незграбний монолог
І просто грав, як завжди у мовчанку,
З моєю павутинкою тривог.
Яка на стінці серця розтягнулась,
В якій постійно плутались думки,
Де спогади, які ще не забулись
Звисали, мов розірвані хмарки.
Він грав разом із нею, мов дитина,
І подихом трусив на ній думки,
Та раптом відірвалась павутина,
За вітром полетіла до ріки.
Де з ним я говорила на світанку,
Він слухав мій незграбний монолог
І просто грав, як завжди у мовчанку,
З моєю павутинкою тривог...
***
дуже красиво! 
