́Говори, говори, говори! –
чую, змруживши очі щасливі:
– Вже минули ми сонні бори,
пролітаємо море і ниви...
Зліва вечір кривавий горить,
справа згарища темні й пожога.
Де ми будем, як стане зоріть?
І петляє куди ця дорога?
Чи туди, де сповільнимо крок
і зіллємся вогнями навзаєм,
де вночі в міріадах зірок
ми, як зірка подвійна, засяєм?
– Ми обоє не знаєм куди,
та мене ти веди, там веди!
Елисавета Багряна
Унес
Говори́, говори́, говори́! –
аз притварям очи и те слушам:
– Ето, минахме сънни гори
и летим над морета и суша...
Вляво кървава вечер гори,
вдясно тъмни пожарища пушат.
Де ще стигнем, кога зазори?
Този път накъде лъкатуши?
Там ли, дето свободни ще бдим
и ще бъдем два пламъка слети,
и в нощта, сред безбройни звезди,
като двойна звезда ще засветим?
– Ти не знаеш? Аз също не знам –
но води́ ме, води́ ме натам!
