цей рух не має вороття: лише по колу
у порожнечу випхнуть з отвору куліс
стару, колись нову, поважну школу
з дверима та шухлядами, де все навперекіс.
мистецтво – колізей, минають лиш актори.
хто грав богів, той грає копача,
щоб в лоно матері-землі букетів гори
згорнув сам час рукою без плеча.
а потім хор безсмертних резонерів
виносить вердиктант: хо-хо, пиши-верши
пустельну мізанцену, субретко, й не бреши!
багато маєш яблук для розбрату суфлерів!
а та, на покаяння, вдягає иншу маску,
тоді тремтить, стає блідою на виду,
і віддає сюжет на балакучу ласку
аристократам-гопникам у першому ряду,
щоб, знітившися, ті проголосили
антракт, і потягли усі гуртом
аж до буфету, де згуртовуються сили
й ухвалюються рішення за покерним столом.
а ти нудьгуєш: ти прийняв цей послух
заради балерин делакруа,
а тут підходить майстер спіритуальних послуг
і тицяє буклетика про зміну амплуа:
біноклі, чипси, виборчі програми!
демократичні ціни! бронзові слони!
хто власник цього закладу? з моїми копійками
я стану тут директором до самої весни.
а там – подумаю про зміну декорацій
і тихо ляжу не в свою труну:
не треба квітів! ні пробачень, ні овацій!
я прожену вас всіх, і оком не кивну.
багато є на світі товстих адміністрацій,
а я люблю свою маленьку обласну!
на тему: псевдоням, "цей рух"