|
Мені пощастило жити у новій і просторій хаті в якій було багато кімнат, подорожувати ними, шукати те, чого я ще не бачила, гратися тим, що для цього не дуже пристосовано. От наприклад: співати в гребінець, ніби у мікрофон, замотуватися в хустини, щоразу створюючи собі нове, оригінальне вбрання. Завжди за моїми пересуваннями і діями стежило пильне око прабабусі. Вона контролювала, виховувала, вчила мене маленьку, поки молодших не було вдома, або були зайняті важливими справами.
Найцікавішим приміщенням у хаті був теплий коридор. Хоч там особливого нічого не було, але кожна деталь, це щось загадкове і цікаве… крім чотирьох дверей, які вели в бабусину і дідусеву половину, та в мамину й татову половину, в холодний коридор та кухню, там ще була величезна скриня замкнута на великий замок. Мені завжди було цікаво що там так ретельно ховають, і дуже рідко коли бабуся Галя її відкривала по всій хаті починало смердіти нафталіном. А чого там тільки не було... Поскручуванні в дудочку нові дорожки, рядна, старий новий одяг, який багато десятиліть там лежав і до цього часу був не одягнутий жодного разу. І ще там лежав великий вузол бабусі Каті «на смерть» я дуже боялася того вузла. На скрині складали верхній одяг, а коли пекли булки й пироги то саме на скрині вони лежали вкриті білосніжними рушниками.
Біля стіни до самої стелі стояла залізна драбина, яка вела до блакитної дерев’яної ляди, через яку лазили на горище. Та я боялася висоти, особливо злазити вниз було дуже страшно. Була в коридорі ще вішалка для одягу, та мені вона була не цікава, бо я до неї не могла дістатися.
Татова, мамина і моя половина складалася з зали величезної і просторої з трьома вікнами в які до обіду світило сонячне проміння і освітлювало червоні дорожки, якими було застелено в кімнаті. У спальні, як і в усіх людей, ліжко, шафа, моє ліжечко, в якому я спала до 4 років. А ще там знаходилася ямка – такий собі підвал в який по драбині спускали і піднімали банки з консервацією. Там було темно та і не пускали мене підходити до ямки коли там було відкрито.
Половина бабусі й дідуся - дзеркальна копія нашої половини, але дорожки там були темніші і мені не дозволяли бігати тут. Я довго думала, що причина в тому що мені не дозволяють – просто моя неслухняність, але правду дізналась набагато пізніше. Просто підлога там була не зроблена повністю і коли я ганяла стовп куряви здіймався за мною. Ще в залі була швейна машинка на якій бабуся строчила, рубила, зашивала, а я тільки дивувалася як швидко бігає голка і як стукає залізна велика педаль, яка запускає цей дивний механізм.
На покуті висіли ікони у красивому вишитому павільйоні, що надавало особливої святковості цій кімнаті.
У дідусевій і бабусиній залі стояв чорно-білий телевізор «Темп» і там збиралася вся родина щоб подивитися улюблений телевізійний жанр. Я дивилася «Мультфільм на замовлення», «В гостях у казки», дідусь дивився «Время» і «Прожектор перестойки», старенька бабуся любила бокс і хокей. Ні, вона була не фанатом спорту, просто плакала коли «хлопці падали і їх били». Мама і бабуся Галя любили дивитися «Рабиню Ізауру», а тато дивився або кіна про війну, або коли просто б’ються. Все було добре й мирно, аж до того часу коли політика ставала важливіша від моїх мультиків, і у виборі з двох каналів перемагав той, де розказували новини. Тоді я із плачами йшла у свою половину, мені включали на пластинці «Крошечка Хаврошечку», або мама читала мені дитячу сторінку її улюбленого журналу «Крестьянка».
Та як не крути, найбільше часу я проводина на кухні. Не те щоб я змалечку була юним мастер-шефом, ні, просто в цій кімнаті завжди кипіло життя. В цій хаті піч, яку щодня топили і варили страви на цілий день. Пам’ятаю як витягували гарячі горщики з печі. Одного разу я хотіла допомогти, але побила горщик і кинула борщ на долівку. Щотижня пекли булки, пироги, чорний хліб, корж. Згадую, як мама на електроплитці смажила грінки і натирала їх часником, як привезли з Києва майонезу і мама вперше робила «Шубу». Той салат мені тоді не сподобався, а зараз його дуже люблю.
На теплій печі я сиділа днями. А бабуся з полика контролювала моє перебування там. Спала бабуся Катя на полику, а на день змотувала постіль і вкривала її красивою вишитою простинею з мереживом. Вдень бабуся часто сиділа на сундуку край столу і дивилася у велике вікно на вигонець. А інколи ми сиділи з нею вдвох: вона на сундуку, а я на м’якенькому рожево-білому простирадлі на столі. Дивилися у вікно вдвох. Мені бабуся налускувала гарбузового насіння, обчищала шкірку з кусочків яблука і довго довго-довго розповідала про те що було давно, про «переселеніє», про школу, про голод, про війну, про ланку, про Ліхтанську… Жаль, що тоді не було диктофонів, можна було б зібрати матеріалів на сотню цікавих книжок, адже за своє нелегке дев’яносто чотири літнє життя бабуся була, ніби справжня енциклопедія, хоча в школу ходила лише три класи.
От так ми і жили в нашій новій хаті.
ID:
875272
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.05.2020 15:53:19
© дата внесення змiн: 07.02.2021 19:27:13
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
