Вставало сонце із-за лісу,
Проміння золото лило.
Туману сірого завісу,
Мерщій з лиця свого зняло.
І осушило дрібні сльози,
Що залишились від дощу..
Лише далеко чулись грози,
Я в душу промені впущу.
Весна холодна - стане тепла,
Всі негаразди відійдуть.
Не вся ще радість з душі щезла,
Проміння хай й тебе знайдуть.
І світ весь стане кольоровим,
Зійде веселка від тепла.
Тоді все стане неповторним,
Поверне радість, що втекла...
Та як для цього треба мало,
Один лиш треба промінець,
Щоб плутанина ця зникала,
Іди до сонця навпростець...
Чудово написала Надюшо!!! Весна чомусь сердиться на нас, то дощик проливає, а буває й холодом страшає... Та коли сонечко на небі, то так душа радіє! Прекрасна твоя лірика сонечко!!! Гарного тобі дня, теплого і сонячного!!!
Прекрасний вірш, Надійко! Життєрадісний! А весна й справді холодна,дивилася сіноптік,до кінця місяця холодно й дощі. Звичайно не знати які вони будуть..Гарного дня Вам і натхнення!