Осіннє небо - перезрілий сонях,
Насіння сипле простору рука.
І лінія життя в його долонях
Зникає, наче смуга літака.
Де листя упаде - нема різниці.
Однаково розтоптане людьми,
Не здійметься - це перелітні птиці
З обрізаними до весни крильми.
Дощі відколи залили столиці,
А серце швидше битись почало,
Ти запасався всім, що знадобиться,
Коли розтане вранішнє тепло.
Пив теплу каву, і складав гербарій,
І підбирав на вулиці котів.
А потім йшов світ за очі і далі,
І не шукав для виправдання слів.
Усе було, неначе так і треба -
Дивився в очі осені сто літ.
Допоки на стерню упало небо,
Як перезрілий соняшника цвіт.
