Гуляє праска по сорочці,
А скільки днів таких у році…
Життя з годин і днів – у місяць.
Шукає й не знаходить місця
Чужа – в чужині, у мороці.
Звичайно, працювати треба,
Бо хліба кожен день потреба.
Та тільки всі роботи різні,
Найважчі – змушено безвізні.
Лише окремим – «манна з неба».
Прасує і пуцує жінка.
В Мадриді сніг. Легкі сніжинки
Грайливо всілися на шибу.
Згадала рідних і садибу.
Для них давно як злата риба.
Росте нерозуміння глиба –
Відрізана всихає скиба.
8 лютого 2018
(с) Валентина Гуменюк