Слово
Людей всього загибельного світу слід «перетирати на порошок» (про що навіть не кажуть) правдою Божою — художньо... з миром.
За благодаті — любов’ю.
Й народити в Христі.
«...поэтому я мог работать только на лимитных местах:
дворник, сторож, кочегар. Этот путь было необходимо пройти. И Питер — это, слава Богу, не «Фабрика звезд». В том и суть. Для того, чтобы стать художником, надо помучиться, как ни банально это звучит. Человек должен пройти через мытарства, лишения. Но в какой-то момент не прекратить заниматься своим любимым делом. Не сдаться. Господь всегда поможет! Это точно» (Ю. Шевчук).
«Единый Бог создал мир и управляет им. Все согласны? Бог дал людям множество даров, в том числе дар творчества. И этот дар творчества тоже един у единого человечества. Он может проявляться по-разному. Но мы же интуитивно понимаем, что нехорошо говорить, что этих, этих, таких-то и таких-то, которые хотят не того, что мы хотим, чтобы их вообще не было на свете и что их надо стереть с лица земли. Нехорошо, да? Так вот, нехорошо, когда люди говорят: «Я страшно предан искусству, я умираю и рождаюсь на каждой опере Верди, но Вагнер…» И так далее, понимаете?
Вот, в искусстве то же самое: — стоит только позволить себе немножечко эту идею разделения, и все — конец! Ты уже не творческая единица. Ты уже непонятно что. Ты уже человек, одержимый враждебностью. А Бог не хочет, чтобы люди друг друга ненавидели. Он не хочет, чтобы люди отказывались от Него» (М. Журинская). Іншим, як мовив ап. Павло, «...бракує розуму». Хто читатиме статтю — до нього біси втратять доступ. На цьому «поверсі» бували тільки одиниці.
1.Бачення
Є бачення словом.
Церква Христова в стані теперішньому мало знає про те.
Цього нема в її активній свідомості, а якби ж було цільне самоусвідомлення — були б прориви на славу Ісуса Христа. Я говоритиму один у Церкві Христа з майбуття, що пов’язане з цим баченням, — і чи Церква це допустить (вмістить), бо як не піднятись лукавству і гордості?
Таке Богом відкрите бачення може бути можливістю до об’єднання Церков.
Просте бачення словом — це коли в область художньо-ангельсько-поетичну переміщується та тканина, про яку є запитування.
Слово — як жереб, вибір і примірювання майбуття.
Не буду тут і зараз подавати про представимість художнього цілого,
власне, художнє відкриття,
яке одне є дійсним та й потрібним.
Хоча значення художнього цілого таке, що ви, можливо, перестали б надавати увагу будь-чому не такому, лишили б пусте.
Я хотів би позамежно точно доповнити ап. Павла щодо бачення словом на основі ним же покладеній — на камені Ісуса Христа, ним розбудованій і найширше засіяній.
Я люблю ап. Павла, Господь дав мені постраждати за Себе в день його і Петрів, подав проникнути поглибше духом в листи ап. Павла.
Нерівнозначність частковостей усіх його проникнень, мій склад духу більш на доповнення богослів’я — і дух мій не має повноти вдоволення: ап. Павла більш таки духом слід проникати й духом знати.
Не рефлексувати, не головою думати, як не незвично почути оце.
Знати прямо — як дух пронизує, обіймає.
Ісус Христос — причина всього є. Як Ним буваємо пізнані, ми так пізнаємо.
Ап. Павло тепер зрадіє, що геній мій аналогічно пізнає і працює.
Чому дивуєтесь? Учень великого св. Силуана о. Софроній, найвищої культури людина духу, промовив делікатно: чому так, що є люди, які творять від Бога, а Церква не хоче їх знати, не враховує ?
Христос же знає, хто на що годен.
(!!)
Найцікавіше, що саме в молодості, коли є багатоманіність і ще нема зрілого огранення духом з Духом Святим творчої брилиськи (о це потрясає! яка то є Божа премудрість й багатство!!), я «вийнявся» у серці сказати Богу: про вільних і невільних. Але не так, як в ап. Павла, а як мені бачиться: потріб-но виправити. Дух Святий відповів: в листах ап. Павла — все істинним є. Не переробляється, залиш, як є.
Оскільки в ап. Павла жодної молекули агресії нема — то і в мене не буде, маю надію на Господа.
На глибинах нема протиріч.
Я — пластир для Церков.
Отож Христа, як стало вам те видко, не заперечити. Бога класично заперечити або усунути з особистості трудно і неможливо. Художності — не заперечиш же.
Отож, в художньому слові — сила Христа в мені.
Якщо вам розширилось серце, про слово як вершину і живе начало світу, — я говоритиму з чистого і божественного. Поки прокинеться з оспалості Церква, сумними є жителі Землі, які недуховні...
Христос-Слово у вище зцілює.
«Того часу слово було з Неба до Івана».
Бо себе зрікся, Слово жило і творило в ньому.
Це безпристрасність.
Кілька мільярдів грошей мав чоловік, наприклад, і він їх втратив. І навіть не схвилювавсь. Це безпристрасність.
Є на світі нині такі?
Мало є таких.
Навпаки, мільярди коштів більшість не вважає за сміття. Це пристрасність. Хвороба.
Вмирають за них в пекло.
«...Господа мого, ради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби лише Христа придбати» (ап. Павло, Фл.4,8).
Коли оцього слова нема в тобі, ти мертвий.
Сказано:
«Близько тебе слово:
в твоїх устах і в твоїм серці...» (ап. Павло, Рим. 10,8).
Бо всі в світі хочуть здертися на Небо в голові, або ж — в пекло.
Він, Слово-Бог, у серці є, Живий, та ви мертві є, якщо без Нього, в смітті.
Живий Бог, а ви — мертві.
Шанс у вас був!
«Близько тебе було слово».
Вершина творчості світу — слово.
Можливість почути слово — дає Христос. І далі — в Христа віра. Вживу Христа, щоб почути у вірі. Мовлять боговибранці ніби «замість Христа».
Мучишся ти, і люди навкруги тебе мучаться...
«Близько тебе слово:
в твоїх устах...»
«Є геній — і народ:
сміття між ними».
І.Ш., Дев’ята поема
2. Діє слово
Носієві генія — чим вільніший дух, тим в любові музикальніше! і первісніше народжується слово.
В неупередженості світла народженого — усім на порівнянні стає видно: який жах оце світове життя (що без Христа!).
Гармонія є лиш послідовно в любові, світлі і музиці, і — в слові з Христа. Це — Святим Духом.
За гармонію не слід агітувати.
Бо істина перемагає сама — явленням, вільним життям, завдяки собі одній. Вона сама переможе.
Жива Істина — Ісус Христос, тому Його шукайте.
Бо в усій світовій літературі не було носіїв Христового генія,
за вирахуванням трьох-чотирьох поетів першої реальності, і пророчих — зі Старого Завіту.
А чому?
Гордість — протилежне смиренню-любові й Духу.
Все і всі знають — та не можуть головне зробити: гордість знищити.
Всі в жаху перебувають! — знають, а не можуть знищити гордість у собі...
«В таких гріхах Ви ще й гордитесь! — чим Вам гордитись?» — спитав жінку один західноукраїнський священик, літній...
Можна надбати олживе смирення (гордість!) — з усього.
З малості: «Буду сидіти малим, без Христа, як світ, і годі».
А світ у здичінні, у новому варварстві:
в незнанні своєї природи внутрішньої, — ба, у втіканні від неї.
Як проникнете ви — то світ є «маса без духу».
І не знаючи, він працює на Христа-Слово, Богородицю і їхнє слово із Слова, невідоме: чим бетонніша маса, тим руйнівніший дух з Духом і небуваліше слово зроджується Богом.
Та й без Миколая, що все знає, і дітям, і морю, і тим дітям, що не можуть лишити потік старіння, — доброго не буває.
Що чують всі? Без гармонії з світлим словом Христа-Слова світу не бути.
Кінець є совєтськості і шовінізму: у Всесвіті їх нема.
Ап. Павло сказав: «Хоча я і неук словом, але не знанням...». Тому Бог-Слово дасть мені слово.
17.07.2012
ID:
894868
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 13.11.2020 17:52:02
© дата внесення змiн: 13.11.2020 17:59:44
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
