Роздяг дерева всюди падолист,
Закутуються ранки у жупани,
Птахи останні в вирій подались –
Так осінь у минуле відступає.
Ридають-плачуть сірі небеса
Дощем, немов холодною сльозою,
Ізблідла дивна осені краса,
І не лякає землю Зевс грозою.
Впізнати важко листяні ліси,
Що гіллям чорним тягнуться угору,
Ялини й сосни – в обіймах краси,
Немов скелети, голі осокори.
Прозорою сльозою застига
Смола на соснах, ніби вишиванка.
П’ють роси свіжі трави у лугах,
Якими пригостили сиві ранки.
Така, бач, осінь у прощальні дні
Тривалого від літа царювання.
І ночі довші, й дні все холодніш,
Й вітрів усе сміліше завивання.
23.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).