Над Оріллю вечоріє.
Затиха грушевий сад.
Я сиджу на ґанку, мрію,
Їм солодкий виноград.
Бачу: бабця йде з городу,
Братик грає у м‘яча,
Киця біле кошенятко
Хутко бігати навча.
Мимоволі щось римую
Про красу і про любов.
І сміюся, і сумую,
Прислухаюсь до розмов,
Що ведуть тендітні груші,
До цвірінькання птахів.
Мить натхнення невмируща
І не має берегів.
Звідкись пахне пирогами...
Бабця пироги пече!
Між лісами та лугами
Золота Оріль тече,
І радіє, і сумує,
Слухає дзвінких птахів.
І як мить мого натхнення,
Теж не має берегів...
