На прощання постелі не стеляться,
бо не спатиме той, хто йде.
Чай чи відчай, гроза чи хурделиця
не зворушать серце тверде.
Цілувати не варто з поспішністю
(смак гіркий у цілунка вслід)...
Не надійтесь останньою ніжністю
розтопити погляду лід.
Не смакуйте причини і приводи,
не глушіть жалем пісню звізд,
не влаштовуйте з помпою проводи —
театральні підмостки сліз.
У нестямі за тінь не хапайтеся —
тінь потрібніша у путі.
І до ревнощів не прислухайтеся —
краще потім, на самоті.
Не зупините плачем притлумленим,
віщуванням без вас біди.
Білу постіль не стелять Минулому:
той, хто йде — він має піти.
Оригінал:
Не стелите постель уходящему:
Уходящий не будет спать.
Даже — чаем, пуще — отчаянием
уходящего не удержать.
Не грешите былой поспешностью
(снегу — таять, словам — стареть)…
Не пытайтесь последней нежностью
взгляд, не видящий вас, согреть.
Не смакуйте причин и поводов,
Не глушите фальцетом звезд,
Не устраивайте проводов —
театральных подмостков слез.
Не цепляйтесь за тень неистово —
уходящему тень — нужней,
Отложите ревности приступы
на — когда захлопнется дверь.
И навзрыд или — стоном — вслед ему
не пророчьте беды в пути.
Не стелите постель уходящему!
Уходящий должен уйти.
