Зігрітий сонцем, відстаней безмежних край, тебе я відкриваю по краплині,
Пародія Ти! на сучасний світ, яка зникає в мареві століть та часоплині.
Дається кров’ю мозолів тут кожне починання, тяжкою працею їде боротьба за простір.
Відстояти в пустелі сад то запорука виживання, нехай не бачать того п’яні постсовєтські гості,
У око б’є протистояння двох світів, іслам своїх тут не здає позицій.
Під тиском «заходу» та технології вітрів тримаються мусліми до своїх традицій.
Між Мохамедом їде та Ілоном війна у головах дітей, що жваво підростають,
В Сунітів та Шиїтів свій конфлікт, за кілька слів в писанні свій народ вбивають.
А ще є боротьба яку не видно, під паранджею ходять та ховають очі.
Стискаю зуби так стає огидно, аж страшно уявити долі ті дівочі.
Як кісту кинули – дали голосувати, проте не перестали продавати.
Мої змордованії дочки шаріату, настане день вам свою долю святкувати.
Готелів сяє блиск п’ятизірковий, за рогом плачуть голі та голодні діти.
Колос тисячолітній вапняковий, за крок на купі сміття в'януть квіти.
Місцеві торгаші до перехожих липнуть, а як пройшов? – тобі у слід отрутою плюють.
Пихаті та налякані поліціянти, ховають смерті в автоматах тиху лють.
За спиною вже сотні кілометрів, у пам’яті вже тисячі очей,
Худих ослів, дитячих драних светрів, на диво всміхнених та спущених плечей.
Вузеньких вулиць плетива брудного, не дай боже одному десь тут заблукать.
Я їду звідси і відверто мрію з побаченого більшість не згадать.
SUGAR 2021