А зорі тут тихі. Пахне медом і пряником.
Крилаті колишуть, і хату мою стережуть.
Стежками степОвими - роки і ріки зникають...
І гірко. І солодко. Місячно й зоряно тут.
Тут тиша така, що її не бентежить собака.
Та й ближчих давно вже нема - проростає земля.
Бува, серед ночі прокинусь, бо кличу батька...
А тато не йде. Не пускають його звідтіля...
Терпким теплом обіймає крилАми ніч.
Спогади стрімко сльозами в подушку стікають.
Вже не тріщить дровами й бабина піч -
Вона, ніби потай, там юність нашу ховає.
І зорі тут тихі. І ми вже давно не діти.
Хоч вишні цвітуть, як тоді. І хрущі цебенять...
І зорям тим рідним увік не дано згоріти -
Вони просто тихо й за нами колись помовчать...
