Ти ще віриш у те, що та жінка могла бути іншою
Більш терплячою бути та більше теплішою
Мати в погляді щось справді безцінне й живе
І слова її чесністтю розривають усе напускне
Ти так вірив у тимчасовість поганих подій
Плакав, черствіючи серцем, від зрад і надій
Що намарно засіли в простому твоєму житті
І тримають його й не дають йому далі іти
Ти все вірив, що зможеш весь біль відвести
Зрозуміти печалі, розвіяти з пилом вітри
Доторкнутися неба, у зорях палати звести
Ти все мріяв, а душу твою вже виймали чорти
Ти ще віриш у те, що та жінка могла бути іншою
Все шукаєш, ну де ж та помилка була
Ти кохав її більше ніж можливо вигадать
А тим часом єдине, твоє минає життя
Лиш в самотності вити віршами безмежними
Їм немає ні краю й не ніколи буде кінця
Тільки рани у серці твоєму бентежному
Все волають: ну де ж та помилка була!
