Багато хто вважає, що називати себе поетом чи митцем – це нескромно і некрасиво. І все ж моя лірична героїня – поетеса, хоча я не стверджую, що це особисто я. ЇЇ приклад відображає складний духовний світ творчих особистостей, де мають місце і палкі почуття, і болісні протиріччя, і безкінечні пошуки сенсу власного існування.
Коли у мене з’явилось бажання написати корону сонетів, я вагалась із вибором теми. Класична тематика для більшості авторів – це, звісно, кохання. Куди ж без нього. Але мені завжди було цікаво відображати у віршах глибоку філософію, а не лише описувати пригоди закоханої душі. Тому я зупинилась на цій темі – доля митця (жінки-поетеси) та його (тобто її) непрості відносини зі своєї Музою.
Перед тим, як почати роботу над короною, я написала сім звичайних вінків сонетів (нагадаю, що корона – це 15 вінків сонетів, пов’язаних спільними римами). Одні виходили вдалішими, інші давались важче. Але уся моя творчість підходила до моєї основної мети – корони сонетів. Хтось може запитати – а навіщо взагалі так ламати голову і писати ту корону? Адже можна просто писати гарні вірші. Але я – максималіст. Якщо беруся за щось, то прагну це зробити або найкраще, або ніяк. :)
Прості вірші кануть в Лету, мене це не влаштовувало. Хотілося завоювати власне королівство, нехай навіть воно зі слів і образів, нехай фентезійне, але й реальне водночас! На початку 20-ого століття свою корону (наболіла громадянська лірика) написав Юрій Назаренко. Кілька років тому автором ще однієї корони сонетів став мій давній друг Ярослав Чорногуз, подавши приклад зразкової любовної лірики із максимальним дотримання суворого сонетного канону.
До корони сонетів у мене був теж особливий підхід. Я не хотіла нікого наслідувати, бо шлях кожного поета – це його унікальний досвіт духовних пошуків. Можливо, в деяких сміливих експериментах я відходила від суворого канону, але в цьому і сіль. «Вінець для музи» - це історія творчої душі, її шлях від юності та наївності до духовного переродження. Це історія натхнення, розчарування та прощення; це трансформація самої Музи – калейдоскопічна зміна її облич, що втілювалися як у реальних людей, так і в ефемерні образи.
В Україні подібних творів лише три, а у світі налічується біля десятка. Багато класиків літератури марили цим жанром, але по різних причинах не втілили свою мрію в життя. Я радію, що змогла довести свою важку працю до кінця, хоча сумніваюсь, що такий твір можна написати ідеальним. Досконалість не має меж. І все ж корона сонетів для мене – це нота «сі» найвищої октави. Для чого я її писала? Насамперед для себе, щоб довести собі, що мої вірші – це не банальна писанина та марна трата часу. Вона вийшла такою, якою вийшла: втіливши усі переживання, сумніви, помилки та уроки.
І от нарешті в березні 2021 року за сприяння Вінницької ОДА була видана збірка «Вінець для музи». Це дуже приємна подія. Хоча з іншого боку, що таке паперова книга? Це просто папір, чорнило і обкладинка. Це матеріальна форма тієї вічності, що якої, мабуть, прагне кожен поет. Тому наостанок я хотіла би дати пораду молодим авторам – не треба намагатися видати книгу будь-якою ціною, потрібно перейматися її змістом та якістю самої поезії. І тоді ви обов’язково знайдете своїх прихильників та своє місце у чарівному літературному світі.
Удачі Вам! 
