у туман над краєм в напівтемноту
аж до небокраю стежка у саду.
з відкіля не звідки саме в цій порі
у полоні вітер піснею зорі.
плинні хмари тихі міражі між мрій... -
на добро чи лихо в небесах надій?...
і пташині співи в розкоші цвітінь -
спогади наївні, прихисток і тінь.
де слова останні від чуттєвих мук
світлого кохання у печаль розлук.
і бордові ріки, сполохи життя,
у руїнах крики...мелос небуття.
наче килимами з попелу трави
вирви і розлами, світлі острови.
а в коштовних шатах царствена весна.
кружанням у святі всміхнена вона.
весело, велично в безум, дур і глум
до любові клична - в противагу злу.
з блискавками, громом, з накрами музик,
дзвонами, погромом...
там останній крик
з попелу руїни, крізь дими пожеж -
в пісню солов'їну, в обрії без меж.
і за темним тином в розсвітах весни -
погляд самотинний,
привиди війни...
