У ночі темні та холодні
Впаде мій зір на ясні зорі,
Що розлилися в небі наді мною.
Вони ж світилися для нас з тобою.
З тобою я хотіла за небокрай втекти,
Забути про проблеми, що над головою.
Хотіла, щоб забув і ти.
Забув про неї хоч на мить.
Хотіла, щоб на мить віддався ти мені.
Моїм ти став би, рідним і коханим...
Щасливим був би все життя.
І серце моє – все для тебе.
Та до здійснення моєї мрії ще так далеко...
Так важко бігти за тобою.
Так важко бігти в слід тобі.
Ти хоч би обернись...
І подивись на сльози мої.
Я так щиро хочу вимовити ці слова,
Але ж хіба я можу?
Не можу промовити ні слова.
Можу лиш хворіти я тобою,
Сподіватись і чекати день,
Коли серце твоє привідчинить двері.
І я влечу, і я вбіжу у світ твій неймовірний.
І я осяю пустку в ній.
І зародиться життя там знову.
Не буде там лише пісок і камінь.
Усе засіється травою,
Що ростиме під краплями дощу.
Заспіває душа знову і поллється сміх.
Я обожнюю твій голос.
Він належитиме лиш мені.
А поки я повинна жити.
Повинна я плисти.
Але це так важко, я боюся потонути.
Що якщо океан мене захопить?
жовтень, 2018 рік.
Згадала своє перше, не взаємне кохання, як було боляче і прекрасно водночас. Але час швидко плине, та і саме життя швидко змінюється, тож як співається в пісні – "Все буде добре, для кожного з нас..."
