Мені вже ба́йдуже...Чи знаєш?
Це слово поглинає все.
Це стадія, коли чекаєш -
Чекаєш, а життя іде.
Проходить повз - не помічаєш,
Бо стрімголов летиш туди,
Де снами спогади стрічаєш
Давно забутої весни.
Мені байду́же... не тікаю,
А дивлюсь в вічі між рядків,
які ти більше не читаєш -
Ти випадково в них забрів.
А лист осінній знову пада...
Такий короткий його шлях -
Від березня до листопада
(А спокій знайде у снігах).
Мені вже ба́йдуже... Не знаю
Чи так же само і тобі.
Світанок вкотре зустрічаю
Не наяву, не уві сні.
А він у пору цю холодний,
Сказала б навіть, що чужий
І надто (штучно) благородний
І, наче, крик душі - німий.
Мені байду́же... А чи знаєш?
В цім слові темрява живе.
Ти вже нічого не чекаєш.
...Кружляє жовтий лист ...паде.
