Кассандра не спить,
Бо жахіття їй сняться весь час.
Цей шум все проходить крізь неї,
Безжально карає і крає:
І стукотом милиць солдат
Усіх кольорів і всіх рас,
І криками тих, що конають
У пошуках раю.
Безсмертя доводить Кассандру
Вже до божевілля.
Минуле й майбутнє сплелися в її
Дуже хворому мозку.
Вона ж бо так часто пила власноручно
Отруєне зілля,
Тепер і наркотик цей біль у душі
Вгамувати не в змозі.
Кассандра молилася до Аполлона
Та інших всіх Богів.
Вона так благала про смерть її
Психоделічних видінь.
Та Боги злякалися самі
(І швидко зібрались в дорогу),
Як наслідків так і причин всіх
Затіяних ними подій.
І боги втекли, бо не знали,
Що можна зробити.
Кассандра ж лишилась. Її «НЕ УБІЙ!»-
Як благання і крик.
А люди не вірили їй і волали:
«Цю відьму убити!»
І голосно з ними кричав це
Коханий її чоловік.
Вона не одна, але вимирає вже
Плем’я пророків.
Кого розіп’яли, кого розстріляли,
Були й палії
Кассандрин синдром все крокує землею
Незлічено років,
А людство кричить: «Це неправда, не віримо,
Вбийте її!!!»
