ПОЛИНОВА ДОЛЯ
На світанку ,по росі ,зілля назбирала,
А ввечері в тому зіллі донечку купала.
Як купала примовляла тихо до маляти-
Якби мені гарну долю тобі дарувати.
Нехай буде твоє личко гарне і рум'яне,
Щоб росла ти здоровою і була кохана,
Щоб не знали твої руки тяжкої роботи,
І щоб завжди ти купалась в добрі і турботі.
Якби мені ,моя люба ,тебе захистити,
Щоб не знала ,рідна, горя ,як тебе навчити?
Колись мене моя мама теж отак купала,
Дала життя, а доленьки та й не дарувала.
Було, ніби то, кохання, та надто коротке,
Кинуло мене зрадливо, а було ж солодке.
Залишило після себе напій полиновий,
Остудило ,розбудило, як сон нездоровий.
Серце моє ,як той камінь ,міцне затверділе,
Загартоване роками і переболіле,
Тепер тане і гріється, шукаючи втіху,
Швидше б'ється і радіє дитячому сміху.
Витирала викупане дитя розімліле,
Цілувала рідні щічки, що порожевіли,
Як листок на осокорі, за нього тремтіла,
Якби могла, то і небо б йому прихилила.