Він поглядом ловив щодуху,
Її розпечені, тонкі вуста.
Спіймаючи, сидів і просто слухав,
Очікував з жагою на слова.
Слова, що до недавна зігрівали,
Ті, що дорожче будь-якого статку!
Натомість, інші різко прозвучали,
Я не люблю тебе. Пробач. І крапка.
Це жарт якийсь? Ти, що таке говориш?
І посміхаючись швидесенько піднявся,
Надіюсь, ти це більше не повториш,
Але вердикт від цього не мінявся.
Холодний піт скопився на обличчі,
Настала цілковита, мертва тиша.
Він підійшов до неї якомога ближче
І зрозумів, вона вже стала інша.
Погас уже вогонь в її очах.
І погляд став жахаюче жорстоким.
Вона обрала собі інший шлях.
І він напевно не такий широкий.
Їм доля дарувала теплу зустріч,
Багато років спільного життя,
Але його паскудна нерішучість,
Згубила всі прекрасні почуття.
Не треба кажеш, ні про що жаліти.
Та лиш життя нам сколотило підлу змову.
Він повернувсь, не силі вже терпіти,
Пішов з надією, продовжити розмову...