Я прокидаюсь вранці навесні,
Ловлю свій сон закритими очима.
Розмитими картинками вві сні
Ніч підсвідомість страхом напоїла.
В ній світяться берізок стовбури
І пахне листям чорної осики,
Я на краю високої гори
Стою на зльоті, розгорнувши руки…
Та враз прокинувся. О, Господи, пробач!
Я розкриваю жадібно повіки,
А в голові думки несуться вскач –
Благослови довіку і навіки.
В вікно заглянув сонця світлий лик,
П’янить повітря відчуттям свободи –
Життю віднині не веду відлік,
Його я п’ю, беручи у природи.
Гарний вірш ! 
