Вчуваю твоєї думки у далині,
і вись припиняє хмаритись. Вітер стиха
запустить всю п'ятерню у волосся мені
і ніжно шепоче у вухо:"Ти дихай, дихай".
І байдуже, що за лице той вітрець сховав.
І пофігу, що за ціну маю сплатити.
Мов мантру, повторює серце святі слова:
"Віддам тобі все, тільки б віру собі залишити".
З тобою не страшно протоптувати доріжку
крізь терни Рим дієслівних у світлий Рим.
Соромлячись, видихну:"Можеш побути ще трішки"?
Без остраху, трохи далі: лишишся моїм.
