Ти – в стиглій осені вишите небо,
Жовто-блакитний омріяний простір.
Буду радіти я завжди за тебе,
Станеш блукати між снами чогось ти.
Доля до тебе рушник свій простелить,
Вишиє хрестиком трепетну радість.
Ти – бірюзовий в кульбабі метелик,
В жовто-бузковій гаптованій гладі.
Берег піщаний і озеро синє,
Блюдцем дрімаюче в жовтім тороччі.
Ти – моє сонце, що грає в росині
І джерело, що коханням дзюркоче.
Жовтогарячі й лазурні айстрини,
Лункість та галас… птахів веремія…
Буду за тебе радіти невпинно –
Все найтепліше любов’ю намрію.
Гріє крізь осінь серця несхололі
Вічне зізнання, в бурштин запеклося.
Любий! За тебе я дякую долі –
В небо подяка летить стоголоссям.