|
91 сонет
Хто вихваляється народженням,
Хто – золотом чи тіла силою,
А хто – погано зшитим цим вбранням,
Хто – псами, соколом, кобилою.
Своя є радість в пристрасті якійсь,
Вона для інших мов перевага,
Та не суттєві всі вони в душі моїй,
Яка знайшла ось для себе блага.
Твоя любов важливіша за знать ,
За золота чи одягу розмай,
Миліша соколів, коней, собак,
Коли володар твій,- все я маю..
Але ти все здатна і відняти,
Нікчема я, - як тебе не мати.
Сонет 92
Від мене ти не зможеш утекти.
Моєю будеш до останніх днів.
З коханням зв'язані життя шляхи,
Закінчаться і тільки розом з ним.
Боюся я, що гірша є біда,
Коли смертями менша спинить вас?
І в мене тут залежності нема
Від примх твоїх чи всіх твоїх образ.
І не страхаюсь я цих твоїх зрад,
А зрада твоя - є безжальний ніж.
О, як печальний жереб моя блаж:
Я був твоїм, мене ти вб'єш.Ось, -ріж!
Та щастя в світі не бува без плям.
Хто скаже, - зараз ти не зрадиш нам ?
Сонет 93
Що ж, жити, приймаючи умову,
Що вірна ти. Хоча й інша стала ти,
Кохання тінь бачиться нам знову.
Не серцем, так очима хоч люби.
Твій погляд не говорить про зміну.
Він не ховає суму, ворожби.
Є обличчя, на яких злочинну
Зміну накреслить доля ці сліди.
Та, видно, так краще вищим силам:
Хай брешуть ці прекраснії вуста,
В погляді, ласкавому та милім,
Як і раніше сяє чистота.
Прекрасним було яблуко й дерева,
Адаму його там зірвала Єва.
93
So shall I live, supposing thou art true,
Like a deceivd husband; so love's face
May still seem love to me, though altered new;
Thy looks with me, thy heart in other place:
For there can live no hatred in thine eye,
Therefore in that I cannot know thy change.
In many's looks, the false heart's history
Is writ in moods and frowns and wrinkles strange,
But heaven in thy creation did decree
That in thy face sweet love should ever dwell;
What e'er thy thoughts or thy heart's workings be,
Thy looks should nothing thence but sweetness tell.
How like Eve's apple doth thy beauty grow,
If thy sweet virtue answer not thy show!
Sonnet 93 by William Shakespeare в оригинале
92
But do thy worst to steal thyself away,
For term of life thou art assurd mine,
And life no longer than thy love will stay,
For it depends upon that love of thine.
Then need I not to fear the worst of wrongs,
When in the least of them my life hath end;
I see a better state to me belongs
Than that which on thy humour doth depend.
Thou canst not vex me with inconstant mind,
Since that my life on that revolt doth lie.
O what a happy title do I find,
Happy to have thy love, happy to die!
But what's so blessd-fair that fears no blot?
Thou mayst be false, and yet I know it not.
Sonnet 92 by William Shakespeare в оригинале
91 sonnet
Some glory in their birth, some in their skill,
Some in their wealth, some in their body's force,
Some in their garments, though new-fangled ill,
Some in their hawks and hounds, some in their horse;
And every humour hath his adjunct pleasure,
Wherein it finds a joy above the rest;
But these particulars are not my measure:
All these I better in one general best.
Thy love is better than high birth to me,
Richer that wealth, prouder than garments' cost,
Of more delight than hawks and horses be;
And having thee, of all men's pride I boast:
Wretched in this alone, that thou mayst take
All this away, and me most wretched make.
ID:
933574
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 11.12.2021 18:26:05
© дата внесення змiн: 12.12.2021 20:22:08
автор: Райка
Вкажіть причину вашої скарги
|